Більшість науковців уважають, що українська мова виникла близько середини І тис. н.е., після розпаду праслов’янської етномовної спільності, коли на українських землях почав формуватися український етнос. Проте варто пам’ятати, що в історії української мови розрізняють писемну мову і живу народну мову, які, незважаючи на близькість, виникли в різний час.

Жива українська мова з’явилася на основі стародавніх слов’янських діалектів, якими говорили люди на території сучасної України. У IV–VII століттях ці племена входили до антського союзу, де вони спілкувалися між собою — саме там і почала формуватися українська мова. Науковці довели, що ані на території сучасної Росії, ані на території Білорусі слов’ян на той час узагалі не було. Сучасні українці розуміють і поляків, і болгар, і словаків саме тому, що українська мова зберегла тісніші зв’язки з іншими живими слов’янськими мовами, ніж, наприклад, російська.

Українська писемна мова виникла у Х столітті н.е. під безпосереднім впливом старослов’янської (церковнослов’янської) мови, запозиченої від болгар разом з прийняттям християнства. Цю давню писемну мову називають давньоруською, тому що в давнину назва «Русь» стосувалася території сучасної Центральної України, а саме Київської, Житомирської, Чернігівської областей, а також частини Черкаської та Полтавської областей. (Пізніше, з кінця XII — початку XIII століття, назву «Русь» почали вживати також для Західної України, зокрема Галичини). Давньоруська літературна традиція зазнала впливу живого народного мовлення, і так утворилася основа для староукраїнської писемної мови (XIII–XVIII століття). У ХІV–XV століттях українська мова вже мала всі ознаки мовної системи, коли сформувалися стійкі фонетичні, граматичні та лексичні риси, з’явилися пам’ятки писемності з виразними українськими рисами, і українська мова повністю відмежувалася від давньоруської. Кінець XII століття умовно вважається завершенням формування фонетико-фонологічних та інших основних рис української мови як самостійної лінгвістичної системи. Більшість цих мовних рис широко зафіксовані в найдавніших писемних пам’ятках XI–XIII століть (зокрема, у літописі 1073 р., а також у графіті на стінах собору Святої Софії у Києві) та систематично з’являються в пізніших писемних джерелах XIV–XV століть і далі.

Якщо ж вас цікавить сучасна українська мова, то такою вона вважається від кінця ХVІІІ століття й до нашого часу, хоча риси нової (сучасної) української мови почали з’являтися з другої половини ХVІІ століття.

Отже, якщо говорити про початок формування — українській мові понад 1400 років, а якщо про її завершене оформлення як окремої писемної мови — понад 800 років. Обидві дати науково обґрунтовані й відображають різні етапи розвитку живої, самобутньої української мови.