Ідентичність Миколи Гоголя — складна. Він народився в Україні, на Полтавщині, у родині козацького походження. Доведено, що його рід мав давнє, аристократичне українське коріння. Це прямо спростовує уявлення про те, що Гоголь був «споконвічно російським». Його походження дало йому глибоку культурну основу, відмінну від російського імперського середовища. Воно сильно вплинуло на його характер і майбутню творчість.

З дитинства Гоголь був занурений в українську мову, культуру і фольклор. Це позначилося на його творах — особливо на ранніх, як-от «Вечори на хуторі біля Диканьки» та перша версія «Тараса Бульби». У зрілому віці він також цікавився українською історією та традиціями, збирав українські народні пісні, прислів’я та приказки, і навіть готував матеріали для українсько-російського словника. 

Занурення Гоголя в українську культуру стало джерелом натхнення для творчості, тому його твори сповнені виразного українського духу. 

Однак більшість життя Гоголь провів у Російській імперії та писав російською — мовою, яку сам називав «чужою». Це був вимушений крок, аби мати ширшу аудиторію. Його твори, як-от «Ревізор» і «Мертві душі», містять критику російського суспільства, яку багато дослідників вважають «українським поглядом зсередини».

Мова Гоголя — особлива. Хоч він писав російською, Гоголь думав українською, коли писав свої книги, називаючи українську мову «мовою своєї душі», і перекладав свої думки з української на російську. Деякі дослідники навіть вважають, що Гоголь перекладав свої твори з української на російську. Це створювало унікальний стиль. 

Детальний лінгвістичний аналіз показує, що «російська» мова Гоголя була не чистою, а гібридною, насиченою українськими граматичними структурами, лексикою та стилістичними засобами. Цей лінгвістичний «підпис» є прихованим, але потужним свідченням його незмінної української ідентичності, навіть коли він писав домінуючою імперською мовою. Російська мова, яку він використовував, була значною мірою його власним винаходом, і ця «гоголівська» російська мова сильно вплинула на подальшу літературу.

Мовна двоїстість Гоголя є ключовим аспектом його ідентичності. Присутність українських слів у його літературній мові, особливо в ранніх творах, вказує на білінгвізм. Що важливіше, сутність та форми мислення були українським Sprachgefühl (мовним чуттям), і це є характерною рисою більшості його творів. Дослідники часто використовують концепцію «розколотої душі» для опису внутрішнього конфлікту Гоголя між його українською сутністю та російським оточенням. 

Таким чином, Микола Гоголь є не просто українським чи російським письменником, а унікальною постаттю, яка втілює складну взаємодію двох культур. Творчість Гоголя є свідченням його глибокого українського коріння, його здатності критично осмислювати імперську дійсність крізь українську призму та його лінгвістичної майстерності, що поєднувала елементи обох мов. Його постать є важливою для розуміння національної ідентичності в умовах імперського панування.