У багатьох мовах, зокрема англійській, українські слова «руський» (історичний термін) і «російський» перекладаються однаково — Russian. Через це виникає плутанина, яка є не випадковістю, а результатом багатовікової інформаційної політики Росії щодо привласнення спадщини Русі — середньовічної держави зі столицею в Києві.

Держава Русь (IX–XIII століття) охоплювала спочатку території сучасних Київської, Житомирської, Черкаської і Чернігівської областей України, потім території сучасної України і Білорусі та частково Росії. Слово «Київська» до назви тієї держави («Київська Русь») історики додали лише в ХІХ столітті для уточнення. Мешканці Русі називали себе «русинами», а свою мову — «руською». Цей факт підтверджують численні історичні документи, зокрема записи мандрівників з Європи.

Після монгольської навали 1240 року землі Київської Русі стали частиною Великого князівства Литовського. Там руська мова зберігалася як офіційна до XVII століття. Із часом назву «руська мова» замінила назва «українська», але це була радше еволюція термінології, а не сутності: «руський» та «український» тривалий час вживалися як синоніми.

А тепер — про Росію. До XVIII століття територія сучасної Росії мала назву «Московія» (лат. Moscovia, англ. Muscovy). Вона виникла як окреме князівство в XIII столітті. Московське князівство формувалося під сильним впливом Золотої Орди — багатовікової держави на території колишньої Монгольської імперії й до кінця XV століття було її васалом. У XVI столітті московський князь Іван Грозний почав називати себе царем, а князівство — царством.

У 1721 році московський цар Петро І перейменував Московське царство на «Російську імперію». Ця назва є штучною, як і слово «Росія»: його утворено від назви давньої держави Русь у грецькій формі. Цим перейменуванням Московія–Росія прагнула політично та символічно привласнити спадщину Київської Русі. Це було навмисним кроком, покликаним легітимізувати імперські амбіції Московії. Надалі Росія будувала фальшиву історичну лінію «від Києва до Москви», наче Київська Русь була першою стадією російської державності.

Наймасштабнішою фальсифікаторкою історії стала імператриця Катерина ІІ. За її наказом у XVIII столітті було створено комісію, яка переписала літописи: частину знищили, частину відредагували, частину дописали заново. Так народився міф про єдиний «русскій народ», що нібито включав і українців, і білорусів, і росіян — міф, який виправдовував територіальні претензії Російської імперії на українські та білоруські землі й асиміляцію їхнього населення.

Цей міф живий і досі. Він став ідеологічною основою концепції «русского міра» — неоімперської доктрини, згідно з якою Росія має право втручатися у справи сусідніх держав під приводом «захисту історичних земель» і «спільної культури». Саме ця доктрина лежить в основі сучасної агресії Росії проти України.

Отже, розрізнення понять «руський» і «російський» має не лише історичне, а й політичне значення. Воно допомагає зрозуміти, чому Росія не є спадкоємицею Київської Русі, а українці мають свою окрему історичну, мовну й культурну ідентичність.