
Голодомор — це навмисно і цілеспрямовано створений голод. Українське слово "голодомор" складається з двох коренів — "голод" та "мор" і означає "мор (смерть) від голоду". В Україні було три голодомори — у 1921–1923, 1932–1933 і 1946–1947 роках.
Найбільшим був Голодомор 1932–1933 років. Він забрав життя мільйонів людей, переважно мешканців сіл, які завжди були основою української нації та культури. Щонайменше 4,5 мільйони людей стали жертвами Великого голоду 1932–1933 років в Україні.
Голодомор був наслідком цілеспрямованої політики, а не природних обставин. У 1932 р. радянська влада вимагала від українських селян нереальних обсягів хлібозаготівель. За невиконання плану (який, підкреслюємо, неможливо було виконати) конфіскували абсолютно всі харчі — не лише зерно та борошно, а й овочі, будь-які запаси на зиму, та навіть посівний матеріал.
Свійську худобу в людей відібрали ще раніше, при колективізації (створенні колгоспів) у 1929 р., як і власні земельні ділянки, які перейшли колгоспам. За будь-які спроби приховати їжу або знайти в полях кілька колосків після того, як урожай уже було зібрано, селян жорстоко карали: у 1932 р. був прийнятий «Закон про п’ять колосків», який встановлював розстріл або багаторічні табори для «злочинця» і конфіскацію всього його майна.
Села були оточені радянськими військами, які вбивали кожного, хто хотів піти з охопленої голодом території, тому мешканці сіл не могли податися до інших місць, де могла б бути їжа. При цьому в державних резервах зберігалися великі обсяги зерна, а СРСР у цей час активно експортував українське зерно. Метою тоталітарного комуністичного режиму було знищення українського суспільства. Українці вміло порядкували на своїй землі й були проти колективізації та втручання Москви в місцеве життя. Вони зберігали свої духовні цінності, народні традиції, мову та культуру і не хотіли змінювати їх на московські чи радянські. Тому сталінський режим вважав українське селянство — носія мови, традицій, культури — потенційно небезпечним для себе.
Села були оточені радянськими військами, які вбивали кожного, хто хотів піти з охопленої голодом території, тому мешканці сіл не могли податися до інших місць, де могла б бути їжа. При цьому в державних резервах зберігалися великі обсяги зерна, а СРСР у цей час активно експортував українське зерно. Метою тоталітарного комуністичного режиму було знищення українського суспільства. Українці вміло порядкували на своїй землі й були проти колективізації та втручання Москви в місцеве життя. Вони зберігали свої духовні цінності, народні традиції, мову та культуру і не хотіли змінювати їх на московські чи радянські. Тому сталінський режим вважав українське селянство — носія мови, традицій, культури — потенційно небезпечним для себе.
Такої ж думки тоталітарна влада була про українських громадських, релігійних та культурних діячів. Тож геноцид виявлявся також у фізичному знищенні української інтелігенції. Радянська система особливо ненавиділа українських письменників, тому, починаючи від 1933 р., упродовж кількох років чимало їх було вбито, інших ув’язнено до таборів, де більшість із них були розстріляні. Цих митців називають представниками «Розстріляного відродження».
Що робить Голодомор геноцидом? Відповідно до Конвенції ООН про запобігання злочину геноциду та покарання за нього (1948), геноцид — це дії, вчинені з наміром знищити, повністю або частково, національну, етнічну, расову чи релігійну групу. Рафаель Лемкін, автор згаданої Конвенції та поняття «геноцид», назвав нищення української нації «класичним прикладом геноциду»: невід’ємними складовими геноциду проти українців були виморювання голодом сільського населення, нищення української інтелігенції та ліквідація Української Автокефальної Православної Церкви.
Москва приховувала голод, забороняла говорити про нього. Проте акт геноциду проти українського народу доводять тисячі знайдених та розсекречених документів органів влади та Комуністичної партії, зокрема за підписом Сталіна, що підтверджують організацію штучного голоду, а також свідчення очевидців, фотодокументи, архівні матеріали, масові поховання жертв голодомору.
Голодомор 1932–1933 рр. визнали геноцидом проти українського народу 34 держави, а також Європейський парламент та Парламентська асамблея Ради Європи. Але чимало країн, і серед них Росія, не визнають Голодомор злочином геноциду.
Щороку в четверту суботу листопада українці згадують жертв голодоморів, о 16:00 запалюють свічки та лампадки й ставлять їх на підвіконнях власних домівок на знак пам’яті про тих, хто загинув від страшного голоду. Голодомор, як і будь-який геноцид, — це не лише трагедія минулого. Це попередження про те, до чого може призвести політика системного насильства над цілою нацією.
Щороку в четверту суботу листопада українці згадують жертв голодоморів, о 16:00 запалюють свічки та лампадки й ставлять їх на підвіконнях власних домівок на знак пам’яті про тих, хто загинув від страшного голоду. Голодомор, як і будь-який геноцид, — це не лише трагедія минулого. Це попередження про те, до чого може призвести політика системного насильства над цілою нацією.
Більше про Голодомор ви можете дізнатися тут: https://holodomormuseum.org.ua/ і тут: https://uinp.gov.ua/aktualni-temy/materialy-pro-golodomor-1932-1933 (українською),
https://holodomormuseum.org.ua/en (in English)
Автор
.jpg)
Ірина Прожогіна
Філологиня, доцентка Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Досліджує українську мову та культуру і викладає українську мову іноземцям.
