Як Києво-Печерська лавра стала осередком московського впливу?

Києво-Печерська лавра — один із найдавніших і найвпливовіших православних монастирів Східної Європи. Її історія почалася в Києві в XI столітті — задовго до виникнення Московського царства, Російської імперії та сучасної Росії.

Тому історію церковної юрисдикції лаври важливо розглядати в хронологічній перспективі.

Коли була заснована Києво-Печерська лавра?

Монастир виник 1051 року на схилах Дніпра, коли Київ був столицею Русі — середньовічної держави з центром у Києві. Москви тоді ще не існувало навіть як поселення, не кажучи вже про державу.

Одним із засновників монастиря вважають Антонія Печерського, який після повернення з Афону оселився в печері на околиці Києва. Навколо нього поступово сформувалася чернеча громада. Іншим важливим діячем ранньої історії монастиря був Феодосій Печерський, за якого монастир значно розширився та зміцнів.

Печерський монастир швидко перетворився на один із головних духовних, освітніх і культурних центрів Русі. Тут розвивалися книжність і літописання. З історією монастиря пов'язують, зокрема, «Повість минулих літ» та «Києво-Печерський патерик». Як один з найбільших і найважливіших православних монастирів, він уже в XII сторіччі де-факто вважався лаврою.

Константинопольський період (1592–1686)

Після занепаду Київської Русі Київ і його церква пережили складні політичні зміни. У XVI–XVII століттях Києво-Печерська лавра стала одним із центрів боротьби за збереження православної традиції в умовах католицької Речі Посполитої. Братія монастиря звернулася до вищої церковної влади — до Вселенського (Константинопольського) патріарха, адже тогочасний Константинополь був центром Вселенського православ’я, з проханням про захист. Патріарх задовольнив запит ченців.

1592 року лавра отримала статус ставропігії. Це означало, що монастир безпосередньо підпорядковувався Вселенському патріарху.

Для лаври цей статус означав значну церковну автономію, виведення монастиря з-під управління місцевих єпископів та захист від тиску. Завдяки цьому статусу монастир зміг вистояти під час наступу католицизму, залишившись центром православ'я у Східній Європі.

Лавра була центром паломництва православних вірян, важливим осередком православної освіти та інтелектуального життя. Тут було засновано друкарню, яка відіграла величезну роль у розвитку української культури.

Примусове приєднання до Москви (1686–1688)

У 1686 році між Московським царством і ослабленим Константинополем було укладено домовленості, за якими Київська митрополія переходила під церковне управління Московського патріархату.

Українська сторона не була рівноправним учасником цих домовленостей.

1688 року Московський патріарх видав документ (спеціальну грамоту), якою підпорядкував собі Києво-Печерську лавру.

Це означало втрату лаврою її попередньої ставропігійної автономії та початок тривалого періоду московського, а згодом російського церковного контролю.

Хоча грамота патріарха передбачала лише дозвіл на висвячення київського митрополита, Москва трактувала це як повне підпорядкування української церкви.

Що відбувалося з лаврою у XVIII–XX століттях?

У XVIII–XIX століттях Києво-Печерська лавра залишалася одним із найбільших православних монастирів Російської імперії. Однак її значення для Києва та української культури було набагато ширшим за суто церковну функцію.

Після революційного перевороту 1917 року та встановлення радянської влади ситуація кардинально змінилася. 1926 року територію лаври перетворили на Всеукраїнське музейне містечко — комплекс із кількох музеїв (історичного, антирелігійного, художнього), де святині використовувалися з пропагандистською метою, а частина приміщень була перетворена на склади та комунальне житло. Монастирське життя було припинене, а частину релігійних цінностей було вилучено або знищено. Лавра перебувала під пильним контролем радянських спецслужб.

Під час Другої світової війни радянські війська перед своїм відступом восени 1941 року замінували Успенський собор. Його було підірвано в листопаді 1941 року. Собор відбудували вже після відновлення незалежності України.

Під час німецької окупації у 1941–1943 роках віряни та ченці домоглися від влади відновлення роботи монастиря. У цей період лавра адміністративно належала до структур Української автономної церкви, яка намагалася діяти незалежно від Москви в умовах німецького окупаційного режиму. Після повернення радянської влади восени 1943 року богослужіння в Нижній лаврі тривали, але вже під контролем Російської православної церкви, або Московського патріархату (МП). У березні 1961 року радянська влада остаточно закрила монастир, виселивши ченців і перетворивши його на музейний комплекс.

Монастирське життя у Лаврі було офіційно відновлене лише за часів «перебудови» — у червні 1988 року, напередодні святкування 1000-річчя Хрещення Русі.

Що змінилося після 1991 року?

Після відновлення незалежності України в 1991 році Києво-Печерська лавра знову опинилася в центрі питання про те, якою має бути українська церква і кому належить право визначати майбутнє цієї історичної святині.

На початку 1990-х років лавра могла стати одним із центрів нової незалежної української православної церкви. У листопаді 1991 року саме тут відбувся Помісний собор Української православної церкви, який ухвалив звернення про надання їй автокефалії. Однак цього не сталося. Натомість українська влада продовжила передавати майно лаври в користування церковним структурам, пов'язаним із Московським патріархатом.

Процес поступового розширення їхньої присутності тривав протягом наступних десятиліть. У 2010-х роках понад половина всіх об’єктів на території лаври була у користуванні УПЦ Московського патріархату. Змінювався і сам вигляд Лаври. За даними дослідження, від початку 1990-х років структури УПЦ МП здійснили на території комплексу 45 перебудов і нових будівництв. Йшлося не лише про пристосування окремих приміщень, а й про суттєві зміни історичного середовища — перебудову корпусів, будівництво нових споруд, втручання в історичні мури та брами, що суперечило вимогам ЮНЕСКО щодо об’єктів Всесвітньої культурної спадщини. Тодішній настоятель лаври відверто глузував: «Що таке ЮНЕСКО?»

Лавра і «русскій мір»

Протягом 1990-х і 2000-х років Києво-Печерська лавра дедалі більше ставала одним з осередків російського церковного та культурного впливу в Україні. Її регулярно відвідували російські високопосадовці, зокрема Володимир Путін, а за президентства Віктора Януковича вона стала одним із символічних центрів демонстрації особливих відносин української влади з УПЦ МП.

У монастирі активно поширювалася релігійна література російською мовою, частина якої містила ідеї «русского міра» та ностальгію за «єдністю» Росії, України й Білорусі. Таким чином, лавра ставала не лише місцем релігійного життя, а й важливим майданчиком для поширення російського культурного та ідеологічного впливу.

Сучасний стан справ у лаврі

Вселенський патріархат у 2018 році заявив, що Москва порушила умови угоди 1686 року, скасував чинність цього акту та підтвердив своє право на Київську митрополію. 6 січня 2019 року у Стамбулі Вселенський патріарх Варфоломій вручив предстоятелеві Православної церкви України митрополиту Київському і всієї України Епіфанію томос про автокефалію.

Після початку російської агресії у 2014 році, й особливо після повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році, держава почала переглядати правові підстави користування лаврою церковними структурами, пов'язаними з Московським патріархатом. Наприкінці 2022 року завершилася угода про користування Успенським собором і Трапезною церквою, а вже 7 січня 2023 року в Успенському соборі відбулося богослужіння Православної церкви України.

Станом на 2026 рік у лаврі діє монастирська громада Православної церкви України, яка користується окремими об’єктами на підставі відповідних договорів. У лютому 2026 року їй офіційно передали в безоплатне користування два корпуси Нижньої лаври.

Чому ця історія важлива сьогодні?

Історія Києво-Печерської лаври показує, що її зв'язок з Москвою не є початком або незмінною рисою її історії.

Монастир виник у Києві в XI столітті, був одним із головних духовних центрів Русі, мав особливий статус у юрисдикції Константинополя, а лише наприкінці XVII століття опинився під контролем Москви в результаті свавільного рішення Московського патріарха.

Саме тому питання про церковну юрисдикцію лаври сьогодні має для України не лише релігійне, а й історичне, культурне та політичне значення.

Києво-Печерська лавра є частиною української історичної спадщини, яка формувалася задовго до появи Російської імперії та сучасної Росії. Її історія допомагає зрозуміти, чому для сучасної України повернення контролю над власною культурною та духовною спадщиною є важливим складником відновлення незалежності.

Головні висновки:

Як Києво-Печерська лавра стала частиною Московської церкви? Внаслідок геополітичної угоди 1686 року між Москвою та Константинополем, нав’язаної українській церкві силоміць, і свавільного потрактування угоди Москвою.
Чому Константинополь був важливим? Константинопольський патріархат був історичною «матір’ю» українського православ’я і гарантував монастирям право на свободу самоврядування (ставропігію).
Хто зараз проводить богослужіння у лаврі? Держава Україна є власником майна, а Православна церква України (ПЦУ) — законним релігійним користувачем, який проводить там богослужіння на підставі офіційних договорів.

Про юрисдикцію лаври читайте у матеріалі Кому належить Києво-Печерська лавра

Якщо ж ви хочете ще більше дізнатися про те, як Московський патріархат поширював свій вплив на українських вірян у ХХ і ХХІ століттях, радимо ознайомитися з дослідженням